Доки падає дощ

Ми присіли у плетені крісла на веранді. Доки падає дощ, хотілося ні про що не думати, просто слухати. Можливо, взнаки давався весь той стресовий ритм минулих декілька місяців.

• Чай чи какао? – запитав мене Марк.
• Какао…
• Тоді будеш мені допомагати.
• Добре. – Відповіла я, зрадівши. – Прокрастинувати для мене – це приготувати щось смачненьке.

Час, витрачений на приготування какао, був того вартий. Аромат кориці і кардамону вмиротворював, радіо награвало неспішну мелодію, кіт мирно дрімав на підвіконні. Тут в цілому моя хюге-місцина, але не хочу тривожити пухнасте.

• Добре, то ти говориш, що твоє оточення шоковане. Нічого дивного. І зауваж, що люди з якими ти просто обмінюєшся вітаннями на свята, важко назвати оточенням. Не має значення родичі то чи знайомі. Твоє оточення – це трохи інше, але про це потім побалакаєм. – Почав неквапливо Марк своїм оксамитово-пряним голосом – гримуча суміш української з колоритним французьким акцентом.
• Погоджуюсь, у мене таких мало.
• Усвідом – люди не знали, що ти там щось пишеш. Здебільшого, всі думали, що ти готуєш, підливаєш вазонки, займаєшся господарством, як місіс Хадсон. Хто міг здогадатися, що в тебе хоббі – сайти на WordPress розробляти і щось там дописувати. Яке має значення, що ти – дизайнер за освітою. Переважно люди критичної думки про когось і ще більше люблять думати про себе. Але Маргарет Мітчелл теж була домогосподаркою. – Підмигнув Марк.
• Ого! Порівняли. – Розсміялася я. – Втім, ніколи не ставила собі за мету справити на когось враження. Просто веду арт-щоденник і вчуся тим ділитися, для інтроверта це непросто.
• Давай так, доки падає дощ ти визначаєшся і я допоможу тобі у твоєму рішенні. – Рішуче промовив Марк і подав мені горнятко какао. Мені залишалося лише кивнути в знак згоди.
• Визначилась і відпустила. Сьогодні стежина повернула у цей бік, а завтра буде інша історія. – Промиготіла я собі під ніс.

Марк почав щось клацати на своєму смартфоні, усміхаючись, як сказали б у Франції: «Rire dans sa barbe»*

• Костянтине Франковичу, тут такі новини, як там справи у Вашому видавництві? – Тон Марка свідчив про те, що по той бік слухавки людина, яку він знає давно і добре.

Декілька тижнів. Та сама веранда, какао і кіт. Тільки сонячно. На невеликому плетеному столику свіжа газета. Великим шрифтом: «Доки падає дощ» новела.

• If you’re waiting all your life, you will never go.* – наспівує Марк, примруживши очі і подаючи мені невеличкий пакуночок. Здивована. Неквапливо розплітаю зеленкавий бант.
• Хендмейд, я старався. Сорока на хвості принесла, що твій улюблений горіх – мигдаль. В цих цукорках – подвійний.
• Дизайнерський шоколаадд! Спасибі. – Я радію, наче дитина. – Поцьомушки.
• Поцьомушки я люблю. – Марк схожий на великого, довольного кота. – Мені завжди в радість тобі допомагати. Сказано: допоможи ближньому – допоможеш собі. У мене таких смаколиків ще не получалося.

Ми обоє мовчки всміхаємося і хрумтимо цукорками, кіт солодко дрімає до сонця…

____________________

* Rire dans sa barbe (фр.) – тихо посміюватися собі в бороду, пригадуючи щось кумедне з минулого.

* If you’re waiting all your life, you will never go. – “We’re going home”, song by Vance Joy