Старовинний будинок епохи модерн. Бульвар Т. Шевченка

Православна церква святої Покрови. Початок  ХХ ст.

Чортків

Жили вдвох, за винятком десятьох курей і собаки Чарльза. Вона любила вдягати яскраві, барвисті светри, особливо восени, а він просто любив її.
    Осінь. Прохолодне повітря, чашечка ароматного чаю, улюблені грінки із карамелю і тепленький плед. Днина сонячна і тиха, наче на старенькому фото у дерев’яній рамці. Чорно-біла світлина –  подарунок фотохудожника, який гостював по-сусідству. То був хороший день. Мальовничий захід сонця, сад, плетені кошики із яблуками та вони – молода пара, що тридцять років тому святкувала першу осінь своєї маленької історії. І нехай минув не один врожай, а варення та запіканок, не злічити усіх рецептів. Все, як завжди, все так само. Вони люблять доглядати свої гортензії, приготувати смаженої ірландської картоплі, яку декілька років тому привезла сусідка із далекого острову, а тепер всі довкала мають по два-три рівчики цього добра, яке у нас прижилося. Люблять, коли подвір’я прибране і все довкола охайно, відвідини внуків, які просять у дідуся його старенький байк Харлі, для селфі, звісно. І бабусиного джему або баночку карамелі. Instagram все мусить знати. Особливо восени. Шур-шур,- затишно вмиротворює різнобарвне листя, схоже на мозаїку. Затерті джазові платівки, лайтові Hollow Coves та пов’язані із ними кумедні історії, на блошиному ринку у Торонто. Музика, що створює настрій у будь-яку погоду, невимушеність кав’ярні вдома. Їх музичні смаки співпали одразу і безповоротно, і на усе життя. Люблять, коли вранішній туман обіймає сонні дерева, наче пухнастою хусткою, а повітря сповнюється особливого аромату – тиха осінь, гурманить і зігріває.
    І нехай життя довкола змінилоя, у дітей вже є свої діти, а сусіди знають декілька компрометуючих історійок. Приміром, як двоюрідний брат намагався перелізти через паркан і роздер джинси до самої-самої, а потім світив п’ятою точкою на всю вулицю. Або попередник Чарльза у березні втік разом із будою – всі в курсі, але то секрет. І попри нові випробування, штибу тогорішнього китайського грипу, яблука обривати ніхто не відміняв та прибирати подвір’я від опалого листя і вірити. Вірити, що і це мине. Заплющити очі, вдихнути прохолодне осіннє повітря. Вона малює свої ескізи так само, як і тоді, коли він вперше її побачив. І нехай залишиться так у безкінечності пам’яті.
    Маленькі традиції. Споглядати звичні пейзажі довкола і знаходити щось нове для себе. І чомусь у такі моменти лінія горозинту видається своєрідною константою: вона була до і залишиться після. Будинки будують та руйнують, біля хлібокомбінату тепер видніються куполи храму, а сусіди перефарбували гараж у жовтий, але все як завше, все так само.
    Є люди, які залишаться з тобою попри все, є речі, які залишаться скільки б ти не розбарахолювався. Залишаться добрим спомином. Осторонь зморшок, очі всміхаються так само.